ЛЕТИТЬ ТА БЛЮЄ


ЛЕТИТЬ ТА БЛЮЄ

Одного разу створив Господь землю – рівненьку, гладеньку, всю в садах та квіточках. А дияволу й собі схотілося сотворити таку ж землю. Однак скільки він не возився, нічого не міг удіяти. Ось він приходить до Господа та й просить : “ Господоньку! Поможіть мені створити землю.” А Господь й каже йому : “Лети ти, Сатано, на край світу, пірни ти глибоко на дно морське, захопи в жменю землі із дна, і розсій ту землю за вітром та й кажи при цьому : “Рости , земле, на Божу славу”. Полетів диявол на край світу, пірнув на дно моря, захопив землі в жменю, і ще не вийшов з води, як уже промовив: “ Рости, земле, на мою славу, а не на Божу”. А земля й вислизнула вся з рук. Дістав диявол землі вдруге – вислизнула й та з рук. Дістав він утретє, причому і цього разу мовив те саме: “ Рости, земле, на мою славу”, - і земля втретє вислизнула йому з рук . Зметикував тоді диявол, як узяти землю, щоб не вислизнула. Пірнув ще раз у море, дістав самого дна й захопив землі й піску в рот. Тепер уже не вислизне земля з рота. Випірнув на поверхню, та тільки – но промовив: “ Рости, земле, на славу дияволу”, - а земля й почала рости: набила йому повну пащу й повне черево. Як вирвало його, розкрив він пащу і почав блювати. Летить та блює, летить та блює понаблював він ці високі гори, а де вже просто кілком підпирало груди і він падав на землю, качався черевом, бився руками й ногами, то там повибивав долини й глибокі яруги. Так диявол всю прекрасну Божу землю спаскудив горами та яругами.