06 грудня 2024 року в київській галереї сучасного мистецтва Dymchuk
Gallery відкривається персональна виставка творів Анастасії Подерв’янської
«Шиття-2», де представлені шиті, ткані, вишиті твори, а також живопис.
Це друга виставка художниці з такою назвою (перше «Шиття» з успіхом
демонструвалося нині влітку у Національному художньому музеї України) та
третя за рахунком у Dymchuk Gallery: в 2016 р. галерея експонувала виставку
Подерв’янської «Кантрі-хоррор», а в 2020 р. тут проходив її проект “Античний
бестіарій”. Гарна традиція виставляти твори Анастасії в Dymchuk Gallery у
високосний рік не переривається і цьогоріч.
На цей раз художницю особливо зацікавив популярний сюжет «Дівчина і
олень» (в народі ще відомий під назвою «Оленка і олень»). В цьому сюжеті,
однаково популярному у народних вишивках і картинах, зображували дівчину у
вінку, яка обіймає оленя. Олень в таких картинах також має вінок на шиї.
Дівчина з оленем сидять в антуражі природного пейзажу. Біля їх ніг лежить
капелюх, повний квітів. Незважаючи на такий простий сюжет, довгий час його
семантика для науковців була загадковою. Значний дослідник народної
культури, доктор мистецтвознавства Олександр Найден трактував композицію
як зображення тотемного міфологічно-шлюбного зв’язку людини і тварини, де
героїня являє собою лісове божество, а візуальний наратив відображає
паганістичну космологію. Відомий український арт-колекціонер Олександр
Поліщук вважав оленя – символом добробуту, а дівчину – божеством
плодючості. Інші дослідники розглядають зображення дівчини з оленем як
типовий пасторальний пейзаж, і шукають його прототипи в
західноєвропейській друкованій продукції. Мистецтвознавці Олена Деревська і
Ольга Денисюк встановили, що дівчина з оленем в українське народне
мистецтво потрапили з вишивального набору німецької фірми Wiehler, що
почав випускатися не пізніше початку ХХ століття і продається досі. В архіві
фірми Wiehler вказано, що розроблений вишивальний набір був за малюнком
Франсуа Буше, який створював не тільки картини, але й ескізи для гобеленової
мануфактури у французькому місті Бове.
Здавалося б, ніякої таїни немає. За Хансом Бельтингом, кожне зображення
виникає з прототипу. Невідомі народні митці, майстри вишивки, як і майстри
пензлю, - кожний додає до першообразу своє. Змінюється одяг, змінюється
пейзаж, квіти розцвітають і опадають, сюжет живе своїм життям і надихає вже
сучасників. Прості на вигляд, старі вишивки несуть водночас композиційну
урочистість бароко, простоту наїву і яскраву барвистість авангарду – все з
переліченого так співзвучне українській естетиці! Зачарована цією поетичною
символікою вишитої флори і фауни з прихованими і не до кінця розгаданими
суб’єктивними авторськими сенсами, Анастасія Подерв’янська створює свої
текстильні шедеври. З гобеленових тканин, якими розкидані леви, папуги, коти,
фантастичні квіти і плоди - данині бароковій фламандській традиції зображень
Раю, повного птахів та звірів, започаткованій Яном Брейгелем Старшим і
Пітером Паулем Рубенсом - художниця шиє мистецькі пальта, вміло
доповнюючи їх власною вишивкою та вставляючи подекуди вишиті квіти чи
птахів, вирізаних з масових вишивок ХХ століття. Цей останній прийом є
контраверсійним і викликає полярні думки в суспільстві: деякі етнологи
називають це знищенням народної автентики, а деякі митці навпаки –
«наданням другого життя» забутим і не потрібним власникам творам. Анастасія
Подерв’янська проводить свою межу у вторинному використанні текстилю:
бере кітчеві, масові зразки, що демонструють не кращий смак, вирізає і
вставляє їх в свої текстильні твори як акцент, що починає звучати по-новому.
Дивовижним чином, не підозрюючи того, вона повторює українську барокову
традицію: адже в колекціях наших музеїв є священницький одяг, зшитий зі
шматків вишитих вручну гобеленів, прикрашений по тому золотим і срібним
гаптуванням. Зразок такої творчої переробки – опліччя фелону середини XVIII
століття з Чернігівського історичного музею, скроєного з кількох частин
гобелену, на якому жовто-блакитний папуга причаївся серед розмаїття райських
квітів. Мода ХІХ століття не стоїть на місці, і для фелонів православних
служителів чи катапетасм - завіс Царських врат у храмах – часто
використовували вишиті текстильні вироби в стилі шинуазрі, імітації
образотворчого мистецтва майстрів Китаю і Східної Азії. На нещодавній
виставці відреставрованих скарбів Національного заповідника «Києво-
Печерська лавра» якраз експонується шовковий фелон ХІХ століття із
вишитими шовком деревами, птахами, звірями, комахами і навіть
архітектурними спорудами, а також доданими гаптованими срібними нитками
Сонцем і Місяцем, традиційними християнськими (і не тільки) символами.
Мистецтвознавці заповідника вважають, що для цього фелону було використано
стару ширму чи текстильну шпалеру ручної роботи. При переробці одягу на
церковний предмет намагалися дотримуватися декоративного задуму, структури
первісного виробу, підбирали найкращі, з художньої точки зору, фрагменти. До
текстилю наші предки ставилися дуже ощадливо, передавали у спадок, берегли,
перешивали, а те, що виходило з ужитку чи моди, передавали до церкви. Так і
художні пальта Анастасії Подерв’янської, створені в дусі водночас народної і
сакральної традиції, наповнюються символікою об’єкту не лише мистецького,
але й культурологічного, демонструючи тяглість українського художнього
часопростору/хронотопу.
В проекті «Шиття-2» можна побачити відсилання не лише до барокової,
але також і до античної, і до середньовічної традиції. З хустки в стилі Hermès
дивиться на глядача здивована Флора у колажному вінку з квітів. За квітами
ховається мозаїчна чи-то Мона Ліза з Галилеї, чи-то страхітливо прекрасна
Медуза Горгона. Коні, що переступають копитами по колу хустки, формують la
Roue de Fortune, колесо Фортуни, улюблений середньовічний готичний мотив,
доповнений квітами, пальметами, підковами. Глядач поринає в це море
зображень, що видаються то орнаментом, то символами, то дитячою грою, і по
голову занурюються в авторське мистецтво Анастасії Подерв’янської. Водночас
художниця демонструє і класичну українську народну традицію – килимки-
коци, створені в старовинній техніці властивій рівно і українському східному
Фронтиру – Слобожанщині, і українському Заходу – Карпатам. Всі арт-об’єкти
буяють барвами; якщо розкласти їх за спектром, найбільше синього, червоного
(пурпурового) і золотого, традиційних сакральних кольорів києво-софійської
Оранти. Проект «Шиття-2», багатошаровий, як нашиті на вироби клаптики,
багатоколірний, багатозначний, в усіх сенсах нагадує нам про коріння – про
святого Павличкове мамине шиття, чи Лесине шиття з «Невільничих пісень», чи
прокляте шиття Грабовського. І десь звисока на все це поглядають дівчина з
оленем, редупліковані у ворголівській манері, адже найзнаменитіший митець
поп-арту і був власне носієм саме української народної традиції.
Проте при всій традиційності, творчість Анастасії Подерв’янської глибоко
індивідуальна. Її пензель чи стібок - впізнаваний. Ця нарочито проста
зображувальна манера потребує наявність академічного досвіду і відточеності,
але за Анастасією насправді стоїть не одне покоління мистецької академічної
традиції. Сповнений алюзій, протиріч, сенсів і символів, з дещицею
скандальності, рівно як і іронічної посмішки над собою і зовсім трохи над
глядачем, проте глибоко доброзичливий і добрий, що важливо в наші непрості
часи, виставковий проект «Шиття-2» Анастасії Подерв’янської в київській
галереї сучасного мистецтва Dymchuk Gallery безумовно вартий того, щоб
відвідати його і скласти про нього власну думку.
